КОНСТИТУЦИЯ УКРАИНЫ


(Ведомости Верховной Рады (ВВР), 1996, N 30, ст. 141)


(Официальное толкование Конституции см. в Решениях

Конституционного Суда

N 1-зп (v001p710-97) от 13.05.97

N 4-зп (v004p710-97) от 03.10.97

N 6-зп (v006p710-97) от 25.11.97

N 9-зп (v009p710-97) от 25.12.97

N 8-р п/98 (v008p710-98) от 09.06.98

N 11-рп/98 (v011p710-98) от 07.07.98

N 1-рп/99 (v001p710-99) от 09.02.99

N 4-рп/99 (v004p710-99) от 19.05.99

N 7-рп/99 (v007p710-99) от 06.07.99

N 9-рп/99 (v009p710-99) от 27.10.99

N 10-рп/99 (v010p710-99) от 14.12.99

N 4-рп/2000 (v004p710-00) от 11.04.2000

N 6-рп/2000 (v006p710-00) от 19.04.2000

N 13-рп/2000 (v013p710-00) от 16.11.2000

N 15-рп/2000 (v015p710-00) от 14.12.2000

N 2-рп/2001 (v002p710-01) от 28.03.2001

N 4-рп/2001 (v004p710-01) от 19.04.2001

N 5-рп/2001 (v005p710-01) от 17.05.2001

N 7-рп/2001 (v007p710-01) от 30.05.2001

N 11-рп/2001 (v011p710-01) от 13.07.2001

N 14-рп/2001 (v014p710-01) от 16.10.2001

N 4-рп/2002 (v004p710-02) от 20.03.2002

N 7-рп/2002 (v007p710-02) от 27.03.2002

N 8-рп/2002 (v008p710-02) от 07.05.2002

N 10-рп/2002 (v010p710-02) от 29.05.2002

N 12-рп/2002 (v012p710-02) от 18.06.2002

N 15-рп/2002 (v015p710-02) от 09.07.2002

N 16-рп/2002 (v016p710-02) от 17.10.2002

N 17-рп/2002 (v017p710-02) от 17.10.2002

N 2-рп/2003 (v002p710-03) от 28.01.2003

N 5-рп/2003 (v005p710-03) от 05.03.2003

N 12-рп/2003 (v012p710-03) от 26.06.2003

N 16-рп/2003 (v016p710-03) от 14.10.2003

N 19-рп/2003 (v019p710-03) от 10.12.2003

N 21-рп/2003 (v021p710-03) от 25.12.2003

N 22-рп/2003 (v022p710-03) от 25.12.2003

N 5-рп/2004 (v005p710-04) от 04.03.2004

N 11-рп/2004 (v011p710-04) от 19.05.2004

N 19-рп/2004 (v019p710-04) от 01.12.2004

N 6-рп/2005 (v006p710-05) от 05.10.2005

N 9-рп/2005 (v009p710-05) от 13.10.2005)


(С изменениями, внесенными Законом

N 2222-IV (2222-15) от 08.12.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.44)




Верховная Рада Украины от имени Украинского народа --

граждан Украины всех национальностей,
выражая суверенную волю народа,
опираясь на многовековую историю украинского

государственного строительства и на основе осуществленного украинской нацией, всем

Украинским народом права на самоопределение,
заботясь об обеспечении прав и свобод человека и достойных условий

ее жизнь,
заботясь об укреплении гражданского согласия на земле

Украины,
стремясь развивать и укреплять демократическое, социальное,

правовое государство,
сознавая ответственность перед Богом, собственной совестью,

предыдущими, нынешним и грядущими поколениями,
руководствуясь Актом провозглашения независимости Украины от 24

Август 1991 (1427-12), одобренным 1 декабря 1991

всенародным голосованием,
принимает эту Конституцию - Основной Закон Украины.




Р а з д е л I


ОБЩИЕ ПОЛОЖЕНИЯ


Статья 1. Украина есть суверенное и независимое, демократическое,

социальное, правовое государство.


< span onmouseover="_tipon(this)" onmouseout="_tipoff()"> Статья 2. Суверенитет Украины распространяется на всю ее

территорию.
Украина является унитарным государством.
Территория Украины в пределах существующей границы является целостной и

неприкосновенной.


Статья 3. Человек, его жизнь и здоровье, честь и достоинство,

неприкосновенность и безопасность признаются в Украине наивысшей социальной

ценностью.
Права и свободы человека и их гарантии определяют содержание и

направленность деятельности государства. Государство отвечает перед человеком

за свою деятельность. Утверждение и обеспечение прав и свобод

человека является главной обязанностью государства.


Статья 4. В Украине существует единое гражданство. Основания

приобретения и прекращения гражданства Украины определяются законом.


Статья 5. Украина является республикой.
Носителем суверенитета и единственным источником власти в Украине является

народ. Народ осуществляет власть непосредственно и через органы государственной

власти и органы местного самоуправления. (Официальное толкование

положения части второй статьи 5 см. в Решении Конституционного

Суда N 6-рп/2005 (v006p710-05) от 05.10.2005)
Право определять и изменять конституционный строй в Украине

принадлежит исключительно народу и не может быть узурпировано государством, его

органами или должностными лицами. (Официальное толкование положения

части третьей статьи 5 см. в Решении Конституционного Суда

N 6-рп/2005 (v006p710-05) от 05.10.2005)
Никто не может узурпировать государственную власть. (Официальное

толкования положения части четвертой статьи 5 см. в Решении

Конституционного Суда N 6-рп/2005 (v006p710-05) от 05.10.2005)


Статья 6. Государственная власть в Украине осуществляется на принципах ее

разделения на законодательную, исполнительную и судебную.
Органы законодательной, исполнительной и судебной власти осуществляют

свои полномочия в установленных этой Конституцией границах и

в соответствии с законами Украины.


Статья 7. В Украине признается и гарантируется местное

самоуправления.


Статья 8. В Украине признается и действует принцип верховенства

права.
Конституция Украины имеет высшую юридическую силу. Законы и другие

нормативно-правовые акты принимаются на основе Конституции Украины

и должны соответствовать ей.
Нормы Конституции Украины являются нормами прямого действия. Обращение к

суд для защиты конституционных прав и свобод человека и гражданина

непосредственно на основании Конституции Украины гарантируется.


Статья 9. Действующие международные договоры, согласие на обязательность

которых предоставлено Верховной Радой Украины, являются частью национального

законодательства Украины.
Заключение международных договоров, противоречащих Конституции

Украины, возможно только после внесения соответствующих изменений в

Конституции Украины.


Статья 10. Государственным языком в Украине является украинский язык.
Государство обеспечивает всестороннее развитие и функционирование

украинского языка во всех сферах общественной жизни на всей территории

Украины.
В Украине гарантируется свободное развитие, использование и

защита русского, других языков национальных меньшинств Украины.
Государство способствует изучению языков международного общения.
Применение языков в Украине гарантируется Конституцией Украины

и определяется законом.


(Официальное толкование положений статьи 10 см. в Решении

Конституционного Суда N 10-рп/99 (v010p710-99) от 14.12.99)


Статья 11. Государство содействует консолидации и развитию

украинской нации, ее исторического сознания, традиций и культуры,

а также развитию этнической, культурной, языковой и религиозной

самобытности всех коренных народов и национальных меньшинств Украины.


Статья 12. Украина заботится об удовлетворении

национально-культурных и языковых потребностей украинской, проживающих

за пределами государства.


Статья 13. Земля, ее недра, атмосферный воздух, водные и другие

природные ресурсы, находящиеся в пределах территории Украины,

природные ресурсы ее континентального шельфа, исключительной (морской)

экономической зоны являются объектами права собственности Украинского народа.

От имени Украинского народа права собственника осуществляют органы

государственной власти и органы местного самоуправления в пределах,

определенных настоящей Конституцией.
Каждый гражданин имеет право пользоваться природными

объектами права собственности народа в соответствии с законом.
Собственность обязывает. Собственность не должна использоваться

во вред человеку и обществу.
Государство обеспечивает защиту прав всех субъектов права

собственности и хозяйствования, социальную направленность экономики.

Все субъекты права собственности равны перед законом.


Статья 14. Земля является осно� �ным национальным богатством,

находится под особой охраной государства.
Право собственности на землю гарантируется. Это право приобретается и

реализуется гражданами, юридическими лицами и государством исключительно

соответствии с законом.


Статья 15. Общественная жизнь в Украине основывается на принципах

политического, экономического и идеологического многообразия.
Никакая идеология не может признаваться государством как обязательная.
Цензура запрещена.
Государство гарантирует свободу политической деятельности, не

запрещенной Конституцией и законами Украины.


Статья 16. Обеспечение экологической безопасности и поддержание

экологического равновесия на территории Украины, преодоление последствий

Чернобыльской катастрофы - катастрофы планетарного масштаба,

сохранения генофонда Украинского народа являются обязанностью государства.


Статья 17. Защита суверенитета и территориальной целостности

Украины, обеспечение ее экономической и информационной безопасности являются

важнейшими функциями государства, делом всего Украинского

народа.
Оборона Украины, защита ее суверенитета, территориальной

целостности и неприкосновенности возлагаются на Вооруженные Силы Украины.
Обеспечение государственной безопасности и защита государственной границы

Украины возлагаются на соответствующие воинские формирования и

правоохранительные органы государства, организация и порядок деятельности

которых определяются законом.
Вооруженные Силы Украины и иные воинские формирования никем не

могут быть использованы для ограничения прав и свобод граждан или с

целью свержения конституционного строя, устранения органов власти или

препятствования их деятельности.
Государство обеспечивает социальную защиту граждан Украины,

состоят на службе в Вооруженных Силах Украины и в других

военных формированиях, а также членов их семей.
На территории Украины запрещается создание и функционирование

любых вооруженных формирований, не предусмотренных законом.
На территории Украины не допускается расположение иностранных

военных баз.


Статья 18. Внешнеполитическая деятельность Украины направлена

на обеспечение ее национальных интересов и безопасности путем

поддержания мирного и взаимовыгодного сотрудничества с членами

международного сообщества на основе общепризнанных принципов и

нормами международного права.


Статья 19. Правовой порядок в Украине основывается на принципах,

соответствии с которыми никто не может быть принужден делать то, что не

предусмотрено законодательством.
Органы государственной власти и органы местного самоуправления,

их должностные лица обязаны действовать лишь на основании, в пределах

полномочий и способом, предусмотренными Конституцией и законами

Украины.


Статья 20. Государственными символами Украины являются Государственный Флаг

Украины, Государственный Герб Украины и Государственный Гимн Украины.
Государственный Флаг Украины - стяг из двух равновеликих

горизонтальных полос синего и желтого цветов.
Большой Государственный Герб Украины устанавливается с учетом

малого Государственного Герба Украины и герба Войска Запорожского

законом, принимаемым не менее чем двумя третями от

конституционного состава Верховной Рады Украины.
Главным элементом большого Государственного Герба Украины является Знак

Княжеского Государства Владимира Великого (малый Государственный Герб Украины).
Государственный Гимн Украины - национальный гимн на музыку М.

Вербицкого со словами, утвержденными законом, принимаемым не

менее чем двумя третями от конституционного состава Верховной Рады

Украины.
Описание государственных символов Украины и порядок их использования

устанавливаются законом, принимаемым не менее чем двумя третями

от конституционного состава Верховной Рады Украины.
Столицей Украины является город Киев.




Р а з д е л II


ПРАВА, СВОБОДЫ И ОБЯЗАННОСТИ ЧЕЛОВЕКА И ГРАЖДАНИНА


Статья 21. Все люди свободны и равны в своем достоинстве и

правах. Права и свободы человека являются неотчуждаемыми и незыблемыми.


Статья 22. Права и свободы человека и гражданина, закрепленные

настоящей Конституцией, не являются исчерпывающими.
Конституционные права и свободы гарантируются и не могут быть

отменены.
При принятии новых законов или внесении изменений в действующие

законы не допускается сужение содержания и объема существующих прав и

свобод.


Статья 23. Каждый человек имеет право на свободное развитие своей

личности, если при этом не нарушаются права и свободы других

людей, и имеет обязанности перед обществом, в котором обеспечивается

свободное и всестороннее развитие его личности.


Статья 24. Граждане имеют равные конституционные права и

свободы и равны перед законом.
Не может быть привилегий или ограничений по признакам расы, цвета

кожи, политических, религиозных и других убеждений, пола,

этнического и социального происхождения, имущественного положения, места

проживания, по языковым или другим признакам.
Равенств� � прав женщины и мужчины обеспечивается: предоставлением

женщинам равных с мужчинами возможностей в общественно-политической и

культурной деятельности, в получении образования и профессиональной подготовке,

в труде и вознаграждении за нее; специальными мерами по охране

труда и здоровья женщин, установлением пенсионных льгот; созданием

условий, позволяющих женщинам сочетать труд с материнством;

правовой защитой, материальной и моральной поддержкой материнства

и детства, включая предоставление оплачиваемых отпусков и других

льгот беременным женщинам и матерям.


Статья 25. Гражданин Украины не может быть лишен

гражданства и права изменить гражданство.
Гражданин Украины не может быть изгнан за пределы Украины или

выдан другому государству.
Украина гарантирует заботу и защиту своим гражданам,

находящихся за ее пределами.


Статья 26. Иностранцы и лица без гражданства, находящихся

в Украине на законных основаниях, пользуются теми же правами

и свободами, а также несут такие же обязанности, как и граждане

Украины, - за исключениями, установленными Конституцией, законами или

международными договорами Украины.
Иностранцам и лицам без гражданства может быть предоставлено

убежище в порядке, установленном законом.


Статья 27. Каждый человек имеет неотъемлемое право на жизнь.
Никто не может быть произвольно лишен жизни. Обязанность

государства - защищать жизнь человека.
Каждый имеет право защищать свою жизнь и здоровье, жизнь и

здоровье других людей от противоправных посягательств.


Статья 28. Каждый имеет право на уважение его достоинства.
Никто не может быть подвергнут пыткам, жестокому,

бесчеловечному или унижающему его достоинство обращению или

наказанию.
Ни один человек без его добровольного согласия не может быть подвергнуто

медицинским, научным или иным опытам.


Статья 29. Каждый человек имеет право на свободу и личную

неприкосновенность.
Никто не может быть арестован или содержаться под стражей

иначе как по мотивированному решению суда и только на основаниях и в

порядке, установленных законом.
В случае настоятельной необходимости предотвратить преступление или его

пресечь уполномоченные на то законом органы могут применить

содержание лица под стражей в качестве временной меры пресечения,

обоснованность которой в течение семидесяти двух часов должна быть

проверена судом. Задержанное лицо немедленно освобождается, если

в течение семидесяти двух часов с момента задержания ему не вручено < br />
мотивированного решения суда о содержании под стражей.
Каждому арестованному или задержанному должно быть безотлагательно

сообщено о мотивах ареста или задержания, разъяснены его права

и предоставлена возможность с момента задержания защищать себя лично

и пользоваться правовой помощью защитника.
Каждый задержанный имеет право в любое время обжаловать в суде

свое задержание.
Об аресте или задержании человека должно быть немедленно сообщено

родственникам арестованного или задержанного.


Статья 30. Каждому гарантируется неприкосновенность жилища.
Не допускается проникновение в жилище или в другое владение

лица, проведение в них осмотра или обыска иначе как по

мотивированному решению суда.
В неотложных случаях, связанных со спасением жизни

людей и имущества либо с непосредственным преследованием лиц,

подозреваются в совершении преступления, возможен иной, установленный

законом, порядок проникновения в жилище или в другое владение

лица, проведение в них осмотра и обыска.


Статья 31. Каждому гарантируется тайна переписки,

телефонных разговоров, телеграфной и другой корреспонденции. Исключения

могут быть установлены только судом в случаях, предусмотренных

законом, с целью предотвратить преступление или выяснить истину во время

расследование уголовного дела, если иными способами получить

информацию невозможно.


Статья 32. Никто не может подвергаться вмешательству в его личную

и семейную жизнь, кроме случаев, предусмотренных Конституцией Украины.
Не допускается сбор, хранение, использование и

распространение конфиденциальной информации о лице без его согласия, кроме

случаев, определенных законом, и только в интересах национальной

безопасности, экономического благосостояния и прав человека.
Каждый гражданин имеет право знакомиться в органах государственной

власти, органах местного самоуправления, учреждениях и организациях

со сведениями о себе, не являющимися государственной или другой защищенной

законом тайной.
Каждому гарантируется судебная защита права опровергать

недостоверную информацию о себе и членах своей семьи и права

требовать изъятия любой информации, а также право на

возмещение материального и морального ущерба, причиненного сбором,

хранением, использованием и распространением такой недостоверной

информации.


Статья 33. Каждому, кто на законных основаниях находится на

территории Украины, гарантируется свобода передвижения, свободный выбор

места жительства, право свободно покидать территорию Украины, за

исключением ограничений, устанавливаемых законом.
Гражданин Украины не может быть лишен права в

любое время возвратиться в Украину.




Статья 34. Каждому гарантируется право на свободу мысли и

слова, на свободное выражение своих взглядов и убеждений.
Каждый имеет право свободно собирать, хранить, использовать и

распространять информацию устно, письменно либо иным способом - по своему

выбор.
Осуществление этих прав может быть ограничено законом в интересах

национальной безопасности, территориальной целостности или общественного

порядка с целью предотвращения беспорядков или преступлений, для охраны

здоровья населения, защиты репутации или прав других людей,

предотвращения разглашения информации, полученной конфиденциально,

или обеспечения авторитета и беспристрастности правосудия.


Статья 35. Каждый имеет право на свободу мировоззрения и

вероисповедания. Это право включает свободу исповедовать любую

религию или не исповедовать никакой, беспрепятственно отправлять

единолично или коллективно религиозные культы и ритуальные обряды,

вести религиозную деятельность.
Осуществление этого права может быть ограничено законом только в

интересах охраны общественного порядка, здоровья и нравственности

населения или защиты прав и свобод других людей.
Церковь и религиозные организации в Украине отделены от

государства, а школа - от церкви. Жодна релігія не може бути визнана

державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед

державою або відмовитися від виконання законів за мотивами

релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку

суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього

обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.


Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу

об'єднання у політичні партії та громадські організації для

здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення

політичних, економічних, соціальних, культурних та інших

інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах

національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я

населення або захисту прав і свобод інших людей.
Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню

політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами

політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження

щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією

Конституцією і законами України.
Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою

захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують

громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної

деятельности. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу

на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають

рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках

встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.
Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання

громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до

політичних партій або громад ських організацій.
Усі об'єднання громадян рівні перед законом.


Стаття 37. Утворення і діяльність політичних партій та

громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на

ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу

насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної

цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення

державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання

міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і

свободи людини, здоров'я населення, забороняються.
Політичні партії та громадські організації не можуть мати

воєнізованих формувань.
Не допускається створення і діяльність організаційних

структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і

виконавчих органах місцевого самоврядування, військових

формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних

закладах та інших державних установах і організаціях.
Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в

судовому порядку.


Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні

державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах,

вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та

органів місцевого самоврядування.
Громадяни користуються рівним правом доступу до державної

служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.


( Офіційне тлумачення положень статті 38 див. в Рішенні

Конституційного Суду N 7-рп/99 ( v007p710-99 ) від 06.07.99 )


Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і

проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення

яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи

місцевого самоврядування.
( Офіційне тлумачення положень частини першої статті 39 див. в

Рішенні Конституційного Суду N 4-рп/2001 ( v004p710-01 ) від

19.04.2001 )
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися

судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки

та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи

злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод

інших людей.


Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи

колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів

державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і

службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і

дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк.


Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і

розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї

інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному

законом.
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися

об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до

закону.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може

бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної

необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та

за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним

відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи

надзвичайного стану.
Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням

суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам,

свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати

екологічну ситуацію і природні якості землі.


Стаття 42. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка

не заборонена законом.
Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових

осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування

обмежується законом.
Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій

деятельности. Не допускаються зловж� �вання монопольним становищем на

ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна

конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю

і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє

діяльності громадських організацій споживачів.


Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість

заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку

вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами

права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та

роду трудової діяльності, реалізовує програми

професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів

відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається

примусовою працею військова або альтернативна (невійськова)

служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за

вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про

воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці,

на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для

їхнього здоров'я роботах забороняється.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається

законом.


Стаття 44. Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту

своїх економічних і соціальних інтересів.
Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з

урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки,

охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.
Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у

страйку.
Заборона страйку можлива лише на підставі закону.


Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку,

а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого

робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої

тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість

відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові

дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються

законом.


Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що

включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або

тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття

з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших

випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним

соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян,

підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших

джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних,

комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є

основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не

нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.


Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови,

за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати

його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло

надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно

або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на

підставі закону за рішенням суду.


Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для

себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.


Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну

допомогу та медичне страхування.
Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням

відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і

оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх

громадян медичного обслуговування. У державних � � комунальних

закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно;

існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Государство

сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
( Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 49 див. в

Рішенні Конституційного Суду N 10-рп/2002 ( v010p710-02 ) від

29.05.2002 )
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту,

забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.


Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я

довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права

шкоди.
Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про

стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а

також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути

засекречена.


Стаття 51. Шлюб грунтується на вільній згоді жінки і

чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та

сім'ї.
Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.

Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних

батьків.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються

державою.


Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від

походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація

переслідуються за законом.
Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених

батьківського піклування, покладається на державу. Государство

заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.


Стаття 53. Кожен має право на освіту.
Повна загальна середня освіта є обов'язковою.
Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної,

повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в

державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної,

повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної,

вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання

державних стипендій та пільг учням і студентам.
( Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 див. в

Рішенні Конституційного Суду N 5-рп/2004 ( v005p710-04 ) від

04.03.2004 )
Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в

державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно

до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на

вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах

або через національні культурні товариства.


Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної,

художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної

власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних

інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної

деятельности.
Кожний громадянин має право на результати своєї

інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати

або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими

законом.
Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових

зв'язків України зі світовим співтовариством.
Культурна спадщина охороняється законом.
Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших

об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для

повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться

за її межами.


Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються

судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій

чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого

самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до

Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Кожен має право після використання всіх національних засобів

правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до

відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів

міжнародних організацій, членом або у часником яких є Україна.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами

захищати свої права і свободи від порушень і протиправних

посягань.
( Офіційне тлумачення частини другої статті 55 див. в Рішенні

Конституційного Суду N 6-зп ( v006p710-97 ) від 25.11.97; статті

55 див. в Рішенні Конституційного Суду N 9-зп ( v009p710-97 ) від

25.12.97 )


Стаття 56. Кожен має право на відшкодування за рахунок

держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та

моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи

бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого

самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними

своїх повноважень.


Стаття 57. Кожному гарантується право знати свої права і

обов'язки.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і

обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у

порядку, встановленому законом.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і

обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку,

встановленому законом, є нечинними.


Стаття 58. Закони та інші нормативно-правові акти не мають

зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або

скасовують відповідальність особи.
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення

не визнавалися законом як правопорушення.


( Офіційне тлумачення статті 58 див. в Рішеннях Конституційного

Суду N 1-зп ( v001p710-97 ) від 13.05.97, N 1-рп/99

( v001p710-99 ) від 09.02.99, N 6-рп/2000 ( v006p710-00 ) від

19.04.2000 )


Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу. У випадках,

передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є

вільним у виборі захисника своїх прав.
Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання

правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних

органах в Україні діє адвокатура.
( Офіційне тлумачення статті 59 див. в Рішенні Конституційного

Суду N 13-рп/2000 ( v013p710-00 ) від 16.11.00 )


Стаття 60. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні

розпорядження чи накази.
За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи

наказу настає юридична відповідальність.


Стаття 61. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної

відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.


Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і

не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде

доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком

суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні

злочину.
Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних

незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо

доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У разі скасування вироку суду як неправосудного держава

відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним

засудженням.


Стаття 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати

показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких

родичів, коло яких визначається законом.
Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.
Засуджений користується всіма правами людини і громадянина,

за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком

суду.


Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина

не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією

Украины.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть

встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням

строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи,

передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56,

57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
( Офіційне тлумачення статті 64 див. в Рішенні Конституційного

Суду N 9-зп ( v009p710-97 ) від 25.12.97 )


Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної

цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком

громадян України.
Громадяни відбувають в� �йськову службу відповідно до закону.


Стаття 66. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі,

культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.


Стаття 67. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в

порядку і розмірах, встановлених законом.
Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за

місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за

минулий рік у порядку, встановленому законом.


Стаття 68. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися

Конституції України та законів України, не посягати на права і

свободи, честь і гідність інших людей.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.




Р о з д і л III


ВИБОРИ. РЕФЕРЕНДУМ


Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори,

референдум та інші форми безпосередньої демократії.


Стаття 70. Право голосу на виборах і референдумах мають

громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти

років.
Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом

недієздатними.


Стаття 71. Вибори до органів державної влади та органів

місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі

загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного

голосування.
Виборцям гарантується вільне волевиявлення.


Стаття 72. Всеукраїнський референдум призначається Верховною

Радою України або Президентом України відповідно до їхніх

повноважень, встановлених цією Конституцією.
Всеукраїнський референдум проголошується за народною

ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України,

які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення

референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш

як по сто тисяч підписів у кожній області.


Стаття 73. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються

питання про зміну території України.


Стаття 74. Референдум не допускається щодо законопроектів з

питань податків, бюджету та амністії.




Р о з д і л IV


ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ


Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є

парламент - Верховна Рада України.
( Офіційне тлумачення положень статті 75 див. в Рішенні

Конституційного Суду N 17-рп/2002 ( v017p710-02 ) від 17.10.2002 )


Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України -

чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на

основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом

таємного голосування.


Народним депутатом України може бути обрано громадянина

України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має

право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.


Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин,

який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість

не погашена і не знята у встановленому законом порядку.


Повноваження народних депутатів України визначаються

Конституцією та законами України.


Строк повноважень Верховної Ради України становить п'ять

років. ( Частина п'ята статті 76 набирає чинності з дня набуття

повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році згідно із

Законом N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 )
( Стаття 76 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від

08.12.2004 )


Стаття 77. Чергові вибори до Верховної Ради України

відбуваються в останню неділю останнього місяця п'ятого року

повноважень Верховної Ради України. ( Частина перша статті 77 в

редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 - набирає

чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України,

обраною у 2006 році )
Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються

Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня

опублікування рішення про дострокове припинення повноважень

Верховної Ради України.
Порядок проведення виборів народних депутатів України

встановлюється законом.


Стаття 78. Народні депутати України здійснюють свої

повноваження на постійній основі.


Народні депутати України не можуть � �ати іншого

представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші

оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою

діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності),

входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства

або організації, що має на меті одержання прибутку.


Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими

видами діяльності встановлюються законом.


У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо

несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності,

народний депутат України у двадцятиденний строк з дня виникнення

таких обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву

про складення повноважень народного депутата України.
( Стаття 78 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від

08.12.2004 )


Стаття 79. Перед вступом на посаду народні депутати України

складають перед Верховною Радою України таку присягу:
"Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми

діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про

благо Вітчизни і добробут Українського народу.
Присягаю додержуватися Конституції України та законів

України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх

співвітчизників".
Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України

перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України,

після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її

текстом.
Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського

мандата.
Повноваження народних депутатів України починаються з моменту

складення присяги.
( Офіційне тлумачення статті 79 див. в Рішенні Конституційного

Суду N 1-зп ( v001p710-97 ) від 13.05.97 )


Стаття 80. Народним депутатам України гарантується

депутатська недоторканність.
Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності

за результати голосування або висловлювання у парламенті та його

органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.
Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної

Ради України притягнені до кримінальної відповідальності,

затримані чи заарештовані.
( Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 80 див. в

Рішенні Конституційного Суду N 9-рп/99 ( v009p710-99 ) від

27.10.99 )

( Офіційне тлумачення положень частин першої, третьої статті 80

см. в Рішенні Конституційного Суду N 12-рп/2003 ( v012p710-03 )

від 26.06.2003 )


Стаття 81. Повноваження народних депутатів України

припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради

Украины.



Повноваження народного депутата України припиняються

достроково в разі:


1) складення повноважень за його особистою заявою;


2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;


3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;


4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне

проживання за межі України;


5) якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які

призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського

мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;


6) невходження народного депутата України, обраного від

політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу

депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку

політичних партій) або виходу народного депутата України із складу

такої фракції; ( Пункт 6 частини другої статті 81 набирає чинності

з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006

році згідно із Законом N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 )


7) його смерті.


Повноваження народного депутата України припиняються

достроково також у разі дострокового припинення відповідно до

Конституції України повноважень Верховної Ради України - в день

відкриття першого засідання Верховної Ради України нового

скликання.


Рішення про дострокове припинення повноважень народного

депутата України у випадках, передбачених пу нктами 1, 4 частини

другої цієї статті, приймається Верховною Радою України, а у

випадку, передбаченому пунктом 5 частини другої цієї статті, -

судом.


У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо

народного депутата України, визнання народного депутата України

недієздатним або безвісно відсутнім його повноваження припиняються

з дня набрання законної сили рішенням суду, а в разі смерті

народного депутата України - з дня смерті, засвідченої свідоцтвом

про смерть.


У разі невходження народного депутата України, обраного від

політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу

депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку

політичних партій) або виходу народного депутата України із складу

такої фракції його повноваження припиняються достроково на

підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної

політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня

прийняття такого рішення. ( Частина шоста статті 81 набирає

чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України,

обраною у 2006 році згідно із Законом N 2222-IV ( 2222-15 ) від

08.12.2004 )
( Стаття 81 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від

08.12.2004 )


Стаття 82. Верховна Рада України працює сесійно.


Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш

як двох третин від її конституційного складу.


Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше

ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів

виборів.


Перше засідання новообраної Верховної Ради України відкриває

найстарший за віком народний депутат України.
( Стаття 82 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від

08.12.2004 )


Стаття 83. Чергові сесії Верховної Ради України починаються

першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.


Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням

порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на

вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини

народних депутатів України від конституційного складу Верховної

Ради України.


У разі оголошення указу Президента України про введення

воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її

місцевостях Верховна Рада України збирається на засідання у

дводенний строк без скликання.


У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України

під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження

продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради

України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.


Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється

Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України

( 3547-15 ).


У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі

узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських

фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів

України від конституційного складу Верховної Ради України.

( Частина шоста статті 83 набирає чинності з дня набуття

повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році згідно із

Законом N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 )


Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України

формується протягом одного місяця з дня відкриття першого

засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових

або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом

місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у

Верховній Раді України. ( Частина сьома статті 83 набирає чинності

з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006

році згідно із Законом N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 )


Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України

відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту

України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України, а також

відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур

до складу Кабінету Міністрів України. ( Частина восьма статті 83

набирає чинності з дня н� �буття повноважень Верховною Радою

України, обраною у 2006 році згідно із Законом N 2222-IV

( 2222-15 ) від 08.12.2004 )


Засади формування, організації діяльності та припинення

діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України

встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради

України ( 3547-15 ). ( Частина дев'ята статті 83 набирає чинності

з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006

році згідно із Законом N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 )


Депутатська фракція у Верховній Раді України, до складу якої

входить більшість народних депутатів України від конституційного

складу Верховної Ради України, має права коаліції депутатських

фракцій у Верховній Раді України, передбачені цією Конституцією.

( Частина десята статті 83 набирає чинності з дня набуття

повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році згідно із

Законом N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 )
( Стаття 83 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від

08.12.2004 )


Стаття 84. Засідання Верховної Ради України проводяться

відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від

конституційного складу Верховної Ради України.
Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її

пленарних засіданнях шляхом голосування.
Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється

народним депутатом України особисто.
( Офіційне тлумачення частин другої і третьої статті 84 див. в

Рішенні Конституційного Суду N 11-рп/98 ( v011p710-98 ) від

07.07.98 )

( Офіційне тлумачення положень статті 84 див. в Рішенні

Конституційного Суду N 17-рп/2002 ( v017p710-02 ) від 17.10.2002 )

( Офіційне тлумачення частини другої статті 84 див. в Рішенні

Конституційного Суду N 16-рп/2003 ( v016p710-03 ) від 14.10.2003 )


Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить:


1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку,

передбачених розділом XIII цієї Конституції;


2) призначення всеукраїнського референдуму з питань,

визначених статтею 73 цієї Конституції;


3) прийняття законів;


4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін

до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України,

прийняття рішення щодо звіту про його виконання;


5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;


6) затвердження загальнодержавних програм економічного,

науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку,

охорони довкілля;


7) призначення виборів Президента України у строки,

передбачені цією Конституцією;


8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента

України про внутрішнє і зовнішнє становище України;


9) оголошення за поданням Президента України стану війни і

укладення миру, схвалення рішення Президента України про

використання Збройних Сил України та інших військових формувань у

разі збройної агресії проти України;


10) усунення Президента України з поста в порядку особливої

процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї

Конституції;


11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми

діяльності Кабінету Міністрів України;


12) призначення за поданням Президента України

Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра

закордонних справ України, призначення за поданням

Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України,

Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного

комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду

державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад,

вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів

Кабінету Міністрів України;


12-1) призначення на посаду та звільнення з посади за

поданням Президента України Голови Служби безпеки України;


13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів

України відповідно до цієї Конституції та закону;


14) затвердження рішень пр